Вступ
Двадцять четвертого лютого 2022 року завдяки божевільному північному сусідові ми заговорили дещо інакше, ніж зазвичай. Наша калинова, наша лагідна й ніжна мовонька з ласкавої й приязної мовусеньки, якою ми її звикли чути з дитинства, перетворилася на суворий, жорсткий і навіть жорстокий конструкт. І річ не в тім, що ми стали тривожні, налякані, люті, озлоблені, коли на наші мирні міста полетіли ракети, а цвіт нашої нації на черговому безглуздому витку історії кинувся в смертельний бій. Річ у тім, що ще в далекому й водночас такому недалекому 2014 році мова стала нашою зброєю, яку наприкінці лютого 2022-го взяли в руки всі. "Слово, чому ти не твердая криця?" - питала два століття тому Леся Українка. Це хто тут не твердая криця? - обурено відповідає наша мова сьогодні. Цілком навіть твердая, цілком навіть криця. Броня. Кулемет. Джевелін!
Саме так: сьогодні, коли ми лупимо ворога з усіх боків - на фронті, на волонтерській ниві, на економічному полі й навіть у дитячих садочках, - мова стає тією зброєю, яку видали кожному з нас без дозволу влади, а одразу при народженні. Щоб крити ворога не артою, а мовою, не потрібно проходити спеціальних навчань 4 і комісій у військкоматі; не варто збирати захмарні суми й ризикувати життям, доставляючи на передову те, що було за ці суми придбано; необов'язково відвідувати курс домедичної підготовки (хоча ні, все-таки обов'язково). Достатньо лише нею розмовляти.
4 Ну, гаразд, дехто навіть тут примудряється їх проходити, бо тих філологів хлібом не годуй, лише давай якісь спеціальні мовні навчання.
Розмовляючи українською, ви робите боляче ворогові, а це дуже й дуже немало. Прийнявши рішення забувати російську й учити українську, ви перейшли на бік світла й добра, а це дуже й дуже сильно. Тож якщо вас долає почуття провини, що ви нібито мало робите для завершення цієї війни, знайте: ви робите достатньо, якщо обираєте правильну мову.
І, звісно, якщо достатньою є ваша русофобія.
Й одразу розберімося з термінологією. Насправді термін "русофобія" до того, про що ми говоритимемо далі, не зовсім підходить. Фобія в перекладі з грецького ????? означає "страх". Ми ж їх (кого? Дізнаємося просто зараз!) зовсім не боїмося. Те, що ми відчуваємо, є радше ненавистю, зневагою, огидою, а це означає, що нам треба придумувати нове слово, яке вмістило б у собі ще й указівку на ворога. В соцмережах поки ще не надто прижилося, але вже трапляється мізорусія, тобто ненависть до росіян. Ох, невже я вимовила це слово й одразу, без попередження об'єктивувала ворога? Та як же мені не соромно!
Спойлер 5: мені не соромно. І вам не соромно. Бо ми що? Використовуємо мову як зброю.
5 Нічого не можу вдіяти, вже третя книжка мовознавчої серії починається зі спойлера.
Тож повернімося до того, якою мовою ми зараз розмовляємо, щоб бити ворога. Ні-ні, я зовсім не про те, що вона українська. Це само собою зрозуміло. Я про те, що зараз наша мова є мовою ненависті. І, повторюся, нам за це аж ніяк не соромно.
Мовою ненависті, або ж ворожнечі, називають агресивні висловлювання, що принижують чи дискредитують людину або групу людей за ознакою раси, національності, політичних поглядів, релігії, статі, сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності. Сучасний цивілізований світ дуже чутливий до мови ненависті, тому ми повсякчас стикаємося, наприклад, із забороною хейтспічів 6 у соцмережах чи категоричних висловлювань у публічних місцях, на соціальних подіях тощо. І це абсолютно нормально. Але: для цивілізованого світу.
6 Так-так, улюблені англіцизми сучасності ми теж іноді вживаємо.
Адже цивілізований світ навіть припустити не міг, що в час, коли людство вже взяло низький старт перед вильотом на Марс, коли японські рÓботи забирають із садочків дітлахів і доглядають літніх людей, а німецькі безпілотні авто так філігранно заїжджають у гараж, що десь у куточку гірко плаче найавторитетніший інструктор з водіння, - що в цей час можна піти війною просто тому, що комусь не сподобалося, що хтось краще живе. І взагалі живе.
Чи хотілося б вам убити італійця, бо в нього Середземне море, вілла й суперзручне взуття? Можливо, вас аж так дратує поляк з його оцією пш-пш-пш-недомовою й гонором, що ви готові його задушити? А може, вигаданий австрійським генштабом австрієць в Альпах не дає вам солодко спати, і ви вже десять років малюєте план, як дістанетеся його села, вигребете всю "Мілку" з крамниць, а потім усі ті австрійські вигадки розстріляєте, бо у вас такої "Мілки" немає (насправді є)?
Цього всього не очікував цивілізований світ. Ба більше, нецивілізований теж не очікував. Ось чому ми, ті, хто опинився в епіцентрі жахливої трагедії, отримали право на мову ненависті 7.
7 Нам навіть на якийсь час дозволили її в соцмережах. Але потім, як завжди, щось когось налякало.
Наша мова ворожнечі покликана виражати зневагу, ненависть і огиду до ворога за національною ознакою - вона стосується росіян, і тільки їх. Це не обговорюється, і тут я категорична. Росіянами ми називаємо тих, хто має російський паспорт, хто не має російського паспорта, але є росіянином за покликом душі й народженням, хто несе русскій мір у наш світ, хто прийшов нас убивати через плазми в сільських хатах, "Мілку" й дорогий віскі в крамницях, гори, море, асфальт і любов до власної країни, а головне - через те, що ми існуємо. І тих, хто не прийшов, але зі своїх нар і щось на кшталт диванів прагне нашої смерті. Жодному з них не вдасться уникнути нашої мови ненависті, і цю зброю ми застосовуватимемо до переможного кінця й навіть значно довше.
Як бачимо, моя русофобія достатня.
Якщо ваша ще ні, ми спробуємо вивести її на достатній рівень і розглянути детальніше, в чому ж полягає мова ворожнечі, якої так не хоче цивілізований світ. Та й ми теж не хотіли, але що ж робити, якщо ворог так просить.
Кінець безкоштовного уривку. Щоби читати далі, придбайте, будь ласка, повну версію книги.
