Саломея
У палаці Ірода. Простора галерея, що переходить у бенкетну залу. Кілька солдатів спираються на балюстраду. Праворуч - велетенські сходи, ліворуч, углибині - старий колодязь із позеленілими бронзовими стінками. Світить місяць.
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ:
Яка ж прекрасна цього вечора царівна Саломея!
СЛУЖНИК ІРОДІЯДИ:
Поглянь на повню! Яка вона нині дивна! Ніби жінка, що постає з могили. Ніби мертва жінка. Так і уявляю, як вона шукає мертвеччини.
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ:
Таки дивна. Мовби маленька царівна у жовтому покривалі, а ніжки в неї зі срібла. Мовби царівна, у якої не ніжки, а дві білі голубки. Так і уявляю, як вона танцює.
СЛУЖНИК ІРОДІЯДИ:
Ніби жінка, що вже померла. Дуже повільно плине.
Гамір у бенкетній залі.
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Оце так галас! Що за звірі там виють?
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
Євреї. Вони завжди так. Сперечаються через своє віровчення.
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Чого ж вони сперечаються через своє віровчення?
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
Хтозна. Вони весь час гризуться. Фарисеї, наприклад, кажуть, що ангели є, а садукеї стверджують, що ангелів не існує.
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Мені здається, що сперечатися про це безглуздо.
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ:
Яка ж прекрасна цього вечора царівна Саломея!
СЛУЖНИК ІРОДІЯДИ:
Ти безупинно дивишся на неї. Аж надто задивляєшся. Дивитися отак на когось - небезпечно. Може статися щось жахливе.
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ:
Вона сьогодні така прекрасна.
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Тетрарх нині похмурий.
"Павичева спідниця"
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
Так, похмурий.
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Дивиться на щось.
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
Дивиться на когось.
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
І на кого ж він дивиться?
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
Хтозна.
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ:
Яка царівна бліда! Ніколи ще не бачив її такою блідою. Вона як відсвіт білої троянди у срібному дзеркалі.
СЛУЖНИК ІРОДІЯДИ:
Тобі не слід дивитися на неї. Ти надто задивляєшся.
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Іродіяда наповнила чашу тетрарха.
КАППАДОКІЄЦЬ:
Ото і є цариця Іродіяда? Та, з чорною стрічкою, вишитою перлами, і з косами, припудреними синім?
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Так, то Іродіяда, дружина тетрарха.
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
Тетрарх дуже любить вино. Має його три сорти. Перше - привезене з острова Самотракі, багряне, мов мантія Цезаря.
КАППАДОКІЄЦЬ:
Я ніколи не бачив Цезаря.
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
Друге походить з міста під назвою Кіпр - жовте, як золото.
КАППАДОКІЄЦЬ:
Я люблю золото.
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
А третє - вино зі Сицилії. Червоне, як кров.
НУБІЄЦЬ:
Кров дуже люблять боги мого краю. Двічі на рік ми приносимо їм у жертву юнаків та дівчат - п'ятдесят юнаків і сотню дівчат. Але, здається, богам цього замало, бо вони до нас дуже суворі.
КАППАДОКІЄЦЬ:
А в моєму краї богів не залишилось. Їх вигнали римляни. Кажуть, буцімто наші боги заховалися в горах, та я не вірю. Три ночі блукав я там, шукав їх усюди, але не знайшов. Зрештою взявся гукати їх на ім'я, та вони не з'явилися. Думаю, наші боги померли.
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Євреї поклоняються богу, якого не видно.
КАППАДОКІЄЦЬ:
Я того не розумію.
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Власне, вони вірять тільки в те, чого не видно.
КАППАДОКІЄЦЬ:
А це вже, по-моєму, зовсім смішно.
Голос ЙОКАНААНА:
Кінець безкоштовного уривку. Щоби читати далі, придбайте, будь ласка, повну версію книги.
