* * *
Пані Бартолотті пішла до ванної кімнати, їй кортіло зробити собі приємну гарячу купіль. Та, на жаль, у ванні плавали золоті рибинки, їх було одинадцять - сім малих і чотири великі. Вона вчора витягла їх з акваріума й перенесла до ванни, бо вважала, що рибі треба змінити воду. Пані Бартолотті міркувала так: кожна людина має відпустку й кудись їде, тільки бідолашні золоті рибинки цілий рік плавають по колу у своїй круглій скляній посудині.
Пані Бартолотті вирішила вдовольнитися приємним теплим душем: у ванній кімнаті була ще й окрема душова кабіна. Та, на жаль, у кабіні заплішило розсувні двері. Власне, не заплішило, але вони не відчинялися, бо пані Бартолотті чотири рази протягла від кабіни до вікна й назад мотузку і повісила на неї сушитися джинси та бавовняний пуловер. В умивальнику також мокли джинси й другий бавовняний пуловер, які ще треба було випрати.
- То зроби собі хімчистку, дитино моя, - мовила пані Бартолотті до свого відбитка в дзеркалі й витягла з шафки жмутик вати й чималу пляшку.
Змочивши вату рожевою рідиною з пляшки, вона заходилася ретельно витирати обличчя. Вата стала строката - рожева від нарум'янених щік, червона від губної помади, чорна від туші для вій, брунатна від олівця для брів, зелена від тіней на повіках і синя від рисочок над віями.
- Гарний же в тебе вигляд! - мовила вона до жмутика вати й кинула його біля самого відра на сміття під умивальником.
Потім дістала з шафки кілька тюбиків, кілька пляшечок та кілька олівців і знов нафарбувала своє обличчя в рожевий, червоний, чорний, брунатний, зелений і синій кольори.
Підтемнюючи вії, пані Бартолотті помітила, що пляшечка з тушшю майже порожня. Тому вона написала губною помадою на викладеній білими кахлями стіні:
КУПИТИ ТУШІ!!!
Тоді взяла мачулу і стерла з кахлів напис
КУПИТИ ТУАЛЕТНОГО ПАПЕРУ,
теж зроблений губною помадою, бо паперу вона вчора вже придбала.
Наостанці пані Бартолотті ще глянула в дзеркало над умивальником, хотіла побачити, яка вона тепер на вигляд, молода чи стара. Бо в неї були молоді й старі дні. Сьогодні їй випав молодий день, вона була задоволена своїм обличчям.
- Молодшою і не треба бути, а кращою і не можна, - схвально промурмотіла вона сама до себе.
Усі її зморшки навколо уст і навколо очей сховалися під шаром пудри.
Скільки їй було років, пані Бартолотті нікому не казала, тому ніхто й не знав цього. І тому вона була різного віку.
Її сусідка, старезна пані Маєр, коли заходила мова про пані Бартолотті, казала: "Молода пані Бартолотті". Онук старезної пані Маєр, малий Міхі, казав: "Стара пані Бартолотті". А пан Еґон, який продавав у аптеці порошки, свічки та масті й на лобі в якого від читання безлічі рецептів пролягли дві гіркі зморшки, казав: "Берті Бартолотті - жінка в розповні сил!".
Пан Еґон і сам був чоловік у розповні сил. Він мав п'ятдесят п'ять років. І двічі на тиждень приятелював із пані Бартолотті.
Раз на тиждень він приходив у гості до неї, а раз на тиждень вона йшла в гості до нього. Вони разом вирушали в кіно чи до театру, потім ішли кудись вечеряти, далі йшли кудись випити вина, а наостанці - випити кави. Двічі на тиждень пан Еґон називав пані Бартолотті "Берточкою", а вона його "Еґончиком". Та коли вони в інші дні зустрічалися на вулиці або коли пані Бартолотті приходила до аптеки по краплі від кашлю, то казала йому "пане магістре", а він їй - "шановна пані". В інші дні вони не заходили в розмову.
Приятелювали вони лише у вівторок і в суботу.
Надивившись на себе в дзеркалі, пані Бартолотті нарешті вернулася до кімнати. Вона знов сіла у крісло-гойдалку, запалила сигару й почала зважувати, що їй далі робити: чи взятися до праці, чи йти по закупи, чи, може, краще лягти ще раз у ліжко. Саме тієї миті, коли вона вирішила лягти в ліжко, в передпокої почувся дзвоник. Дуже гучний і дуже довгий. Пані Бартолотті злякано здригнулася. Так дзвонили тільки листоноші, носії телеграм і пожежники.
Пані Бартолотті поклала сигару на блюдечко з квітчастим візерунком і пішла відчиняти двері. Вона сподівалася, що той, хто так гучно й довго дзвонив, виявиться носієм грошових переказів. Пані Бартолотті завжди чекала носія грошових переказів. Часом той справді приходив до неї і приносив гроші. Тисячу шилінгів, або дві тисячі, або навіть п'ять тисяч шилінгів. Залежно від того, який завбільшки був килим, що його пані Бартолотті продала.
Тоді на грошовому переказі стояло:
ФІРМА "БАРТОЛОТТІ Й КОМПАНІЯ". РУЧНЕ ТКАННЯ І РУЧНЕ ПЛЕТІННЯ.
"Фірма Бартолотті й компанія" - це й була пані Бартолотті. "Компанію" вона вигадала, щоб її візитка була показніша й солідніша.
Пані Бартолотті ткала найкращі і найбарвистіші в місті килими. Торгівці килимами й торгівці меблями, що продавали її вироби, завжди казали покупцям:
- Пані Бартолотті - митець. Справжній митець! Її килими - мистецькі твори. Тому вони такі дорогі!
Торгівці килимами й торгівці меблями правили за них утричі більше грошей, ніж самі платили пані Бартолотті, тому килими й були такі дорогі.
