Розділ 25

Дощ, безперечно, зробив свою справу. Жахлива пожежа згасла, Лісовіття, здавалось, стало зеленішим, ніж будь-коли, а бідолашна дупка Бебс нарешті охолонула.

Тварини зібралися перед штаб-квартирою у живоплоті - центром управління місіями РЛ6. Ейч та її сестра-близнючка Генрієтта, сумнозвісна Їжачиха з Великої дороги, стояли на великому пні.

- Кхм-кхм! - почала Ейч, привертаючи увагу натовпу. - Я хотіла би почати з привітання наших друзів із Нью-Сосноленда... ЯК НОВИХ МЕШКАНЦІВ СПОЛУЧЕНОГО ЛІСОВІТТЯ.

- УРА-А-А! - голосно зааплодували схвильовані тварини.

- А також сердечно дякую сміливій команді РЛ6, яка поборола цю халепу.

- А-А-А-А! - натовп захоплено аплодував і вигукував, коли Кротиха, Навісна, Доркінс із Мюріель на плечі незграбно піднімалися на пеньок-платформу.

- Ну ж бо, Доркінсе! - вигукнув Піппін, звисаючи з дерева разом із сімейством кажанів.

Доркінс трохи зніяковіло помахав у відповідь.

Генрієтта урочисто повісила кожному з них на шию срібний жолудь, а маленькій молі - спеціальний, мініатюрний. Потім Ейч помахала лапами, закликаючи до тиші.

- А за неабияку хоробрість під час виконання службових обов'язків і, е-е-е, досить незвичайний танок ласки під дощем, який урятував усіх нас, золотим жолудем нагороджуємо... - Ейч глибоко зітхнула і похитала головою: - АГЕНТА ЛАСКУ!

Натовп просто збожеволів. Лунали оплески та верески, такі гучні, що, здавалося, земля під тваринками тремтіла. Але Ласка не з'являвся.

- Де він? - нетерпляче пробурмотіла Ейч. - Спочатку він відмовляється роз­в'язувати мене, а тепер зневажає нас на власній церемонії нагородження. Це вже занадто!

Кротиха лише стенула плечима. Вона й гадки не мала, куди подівся Ласка.

- ЮХУ-У-У-У! - пролунав гучний крик із посадкового майданчика на вершині штаб-квартири. Там стояв агент Ласка, до його спини була прикріплена чудова пара крил - крила РЛ6!

- ПРИВІТИКИ! - закричав він, кинувшись із платформи у смертельному стрибку.

- О ні! - вигукнув Доркінс, і тварини заплющили очі, злякавшись за друга. Але минула секунда, друга, а звуку ПЛЮХ не пролунало, і вони наважилися поглянути.

Ласка граційно ковзнув повітрям до землі. Приземлився просто на пеньок, став поряд із друзями.

Усі радісно заплескали.

- Думаю, скоро даватимеш мені уроки пілотування, ну, ви розумієте, - усміхнувся капітан Барні-Барнстер, стоячи в перших рядах натовпу.

Ласка грайливо підморгнув другові.

- Що ж, ефектна поява, - сказала Генрієтта, заздрісно милуючись парою крил.

- Так, ці розумні кролики-винахідники зробили їх із запасного пір'я голубів. Чудово, чи не так? - промовив Ласка.

Він сяяв від гордості.

- Я могла б правити Лісовіттям із цими крилами! - пробурмотіла Ейч собі під ніс.

- Що? - запитав Ласка.

- О, нічого такого. Ось твій золотий жолудь. Прекрасна робота!

Гордий шпигун РЛ6 ступив крок уперед, щоб отримати блискучу дрібничку, і натовп знову заверещав, мов скажений.

- УРА! Як там тебе?! - вигукнула бабуся ласка, плескаючи в долоні.

Ласка, піднісши брови, похитав головою.

- Тепер усі формальності позаду, - оголосила Ейч. - Шеф-кухар Борошник влаштував чудове свято в їдальні штаб-квартири. Там є чай, тістечка та печиво - запрошені всі.

Усі зааплодували ще голосніше, якщо це було можливо!

- Що ж, іще одна пригода добігає кінця, друже, - сказав Ласка кращому приятелю Доркінсу, прямуючи до штаб-квартири.

- Так, ці крила стали б у пригоді, як ти думаєш? - відповів маленький соня.

- КРИЛА! - вигукнув Ласка. - Я лише позичив їх! Краще поверну їх кроликам-винахідникам, інакше в мене будуть проблеми!

- Я піду з тобою! - промовив Доркінс.

Друзі швидко побігли назад до пенька, але крила зникли!

- Куди ж це?..

Роздуми Ласки перервав гучний крик.

- ЮХУ-У-У-У!

Друзі поглянули вгору. Там, на тлі яскраво-блакитного неба, на крилах Ласки витала Їжачиха з Великої дороги.

- Я КОРОЛЕВА СВІТУ! - радісно вигукнула вона.

Їжачиха ширяла вгору і вниз, виконувала мертву петлю, а потім із гучним ХРЯСЬ! влетіла простісінько у стовбур здоровенного дуба.

Пролунав гучний стогін - і вона повільно зісковзнула на землю.

- С-стояти і г-гаманець д-діставати, - кректала приголомшена їжачиха, не звертаючись ні до кого конкретно.

- Ауч, - здригнувся Ласка, перш ніж повернутися до друга. - Е-е-е... чай, тістечка і печиво, мій друже?

- Так, чай, тістечка і печиво, - погодився Доркінс.

І двоє друзів пліч-о-пліч закрокували геть.

Вступ

ХРУСЬ! ТРІСЬ! ХРЯСЬ! ХЛОП!

- ДІ-ІДЬКО-О! Це ТА-А-А-А-АК дратує, - обурилася маленька білочка.

Ніч була непроглядною, чорнильно-­чорною. Майже неможливо розгледіти лап­ку перед вусами, не кажучи вже про стежинку з сухого листя та гілок під ногами.

Її звали Пухнастохвостик - Навісна Пухнастохвостик. Відважна спецагентка-стажерка РЛ6, що розшифровувалося як "Розвідка Лісовіття", з цифрою шість у кінці, причепленою без жодної причини.

Яка ж її АБСОЛЮТНО СЕКРЕТНА місія? Супроводити головного боса РЛ6, їжачиху Ейч, у Нью-Сосноленд. Глухе місце, що межувало з могутнім Сполученим Лісовіттям. Її домівкою і домівкою єдиного та неповторного героя для Навісної - агента Ласки. Найзнаменитішого і найдостойнішого шпигуна в історії Лісовіття. Принаймні так вона вважала. Схоже, Ейч була іншої думки: директорка навіть вжила слово "телепень", що білочка вважала дуже несправедливим. Але Навісна вирішила промовчати.

Ейч перевальцем тупцяла за бадьорою молодою білкою, бурмочучи собі під ніс, що "занадто стара для всього цього". Навіть Навісна визнавала, що йти було важко. До того ж вони вже з'їли всі свої запаси. А саме: неймовірно смачне печиво, кругле, із рожевою смугастою глазур'ю зверху. Улюблене печиво Навісної.

Обоє подорожували попід живоплотом, інакше кажучи, Великою дорогою вздовж живоплоту, як її називали всі тварини. Найбезпечніший спосіб дістатися з одного глухого місця до іншого. Значно безпечніше, ніж переходити голе поле і стати смаколиком для лисиці. Або щоб тебе розчавила якась фермерська штукенція. Чи, що ще гірше, впасти писком у коров'ячий кізяк.

Але літо видалося дуже сухим і спекотним. Під лапками все тріщало і хрустіло. На довершення всього десь тут помічали лиходіїв-бандитів. А білочка з їжачихою наробили стільки галасу, що можна розбудити слонопотама. Не те щоб слонопотами направду існували, але якби існували, то вони точно їх розбудили б.

- УХ-УХ-У-У...

Від звуку ляскання над ними Навісна злякано здригнулася - і кепка злетіла з її голови. Щось зашелестіло на сусідньому дереві.

- Це лише сова, - невдоволено зауважила безтрепетна Ейч.

Навісна з полегшенням видихнула. Чи може щось взагалі налякати цю літню їжачиху? Коли білка нахилилася, щоб підняти кепку, раптом... ХРУСЬ!

- О-о-о-о-о-о! - скрикнула Ейч, хапаючись за пухнастий хвіст молодшої тваринки.

"Хм-м, не така вже й безстрашна", - подумала Навісна.

- Слухай! - прошипіла Ейч.

Почулося тихе ЧОВГ-ТУП-ТУП. Потім ТРІСЬ... ХРЯСЬ... ХЛОП! Це було схоже на... кроки лап, що наближаються!

Велика дорога вздовж живоплоту враз не здалася вже такою безпечною.

Цієї миті з-за хмари визирнув місяць, і його сріблясте світло осяяло діру в живоплоті та вигін для випасання корів за нею.

- Ну ж бо, ризикнемо з коров'ячими кізяками! - наполегливо прошепотіла Навісна.

Білочка схопила Ейч за лапу, і вони рвонули до діри. За кілька кроків щось міцне і в'юнке вчепилося в її ногу. Що це було?

ДЗИНЬ-ШУ-У-У-У-У-УХ-БІНЬК-ХЛОП... В одну секунду земля втекла з-під їхніх лап і вони обоє повисли догори дриґом на гілці.

"А-А-А-А-А... ЦЕ ПАСТКА! Як я втрапила в неї?" - лаяла себе білочка.

Агент Ласка був би ДУ-У-УЖЕ розчарований.

Саме тоді, коли вона намірялася підтягнутися, перевернутися і перегризти мотузку, темна кругла тінь перевальцем підійшла до неї. ЧОВГ-ТУП-ТУП... той самий звук, що й раніше, але цього разу його супроводжував гордовитий голос:

- СТОЯТИ І ГАМАНЕЦЬ ДІСТА­ВАТИ!

- Стояти і ЩО? - сердито спитала Ейч. - Як ми маємо стояти? Хіба ти не бачиш, що ми бовтаємось?

Фігура ступила крок у місячне світло, і Навісна охнула.

- Н-ні, не ти... цього п-п-просто н-не може бути! - вигукнула Ейч.

- О, так, моя люба. Тебе зв'язали, як порося, дорога їжачихо. Тарквінію, забирай їх.

І перш ніж Навісна чи Ейч встигли щось сказати, у них перед очима все потемніло.